Інформація про ЄС
Гімн - An die Freude (Ода радості)
Столиця (місцезнаходження Єврокомісії) – м. Брюссель, Бельгія
Офіційні мови - 23 офіційних та робочих мови
Площа - загалом 3 892 685 км2
Населення - оцінка 2007 р. 492 852 385 млн., щільність 116 4 чол,/км2
Валюта - Євро (тільки в Єврозоні), загалом 13 валют
Історія створення ЄС
Європейський Союз – це сім’я демократичних Європейських країн, які об’єдналися заради миру та процвітання.
Євросоюз – це не держава, що має замінити існуючі держави, і він також значно більший за будь-яку міжнародну організацію. Країни, що входять до його складу, заснували спільні інституції, яким було делеговано частину їхніх суверенних повноважень, завдяки чому стало можливо демократично приймати рішення з конкретних питань, які становлять спільний інтерес, на європейському рівні. Європейський Союз створив спільну валюту, динамічний спільний ринок, в якому люди, послуги, товари і капітал пересуваються вільно. Він намагається зробити так, щоб внаслідок соціального прогресу та справедливої конкуренції якомога більше людей могли скористатися перевагою спільного ринку.
Історичні корені Євросоюзу сягають Другої світової війни. Після Другої світової війни західноєвропейські країни поставили перед собою питання майбутнього Європи, що, власне, і вважається початком європейської інтеграції.
Інтеграція - була єдиною відповіддю на виклики часу, яку знайшли європейські політики та дипломати 50-их років XX сторіччя. В період 1945-1950 років ряд державних діячів, серед яких – Конрад Аденауер, Вінстон Черчілл, Алкід де Гаспер і Роберт Шуман почали переконувати свої народи увійти у нову еру. У Європії мав панувати новий порядок, заснований на спільних інтересах її народів і націй, який би забезпечувався угодами, що гарантують владу закону та рівність між усіма країнами. У травні 1950 року в Парижі міністром закордонних справ Франції Робертом Шуманом було запропоновано новий план часткової економічної інтеграції (ідея була висунута Жаном Моне).
9 травня 1950 року – підписано Декларацію Роберта Шумана, яка пропонує створення організації, що контролює видобування вугілля та виробництво сталі в ФРН та Франції. Отже, 9 травня святкують зараз як День Європи.
План Шумана та Моне був реалізований 18 квітня 1951 року, коли було підписано Паризький Договір про створення Європейського Співтовариства Вугілля і Сталі, який набрав чинності в липні 1952 року. Договір був підписаний на термін 50 років. Членами нової організації стали: Франція, ФРН, Італія, Голландія, Бельгія та Люксембург.
Органи Європейського Співтовариства Вугілля і Сталі:
- Висока Влада (першим головою став Жан Моне),
- Рада Міністрів,
- Парламентська Асамблея (дорадчий орган, який складався з представників парламентів країн-членів),
- Суд.
25 березня 1957 року було підписано Римську угода, що запровадила Європейську економічну Спільноту (ЄЕС) та Європейську спільноту з атомної енергії (Євроатом). Угода вступила в дію з 1 січня 1958 року. Було також підписано Конвенцію про спільні для трьох Співтовариств інституцій, ними були: Парламентська асамблея (Європейський Парламент) та Європейський Суд.
8 квітня 1965 – підписано Угоду про злиття, виконавчих органів трьох Спільнот. ЄСВС, ЄЕС та Євроатом “отримали” спільні Раду і Комісію.
У червні 1985 року Європейською Комісією була представлена „Біла книга“ щодовнутрішнього ринку. Цей документ став основою для Єдиного Європейського Акту (ЄЄА), підписаного в лютому 1986 року, який модифікував Римські Договори і подав програму переходу до 1993 року до єдиного внутрішнього ринку, який базуватиметься на 4 свободах:
- вільний рух товарів,
- вільний рух осіб,
- вільний рух капіталу,
- вільний рух послуг.
7 лютого 1992 підписана Маастрихтська угода (Угода про Європейський Союз). Ця угода запровадила: Інститут омбудсмана, який розглядає скарги громадян держав-членів ЄС на інституції Союзу та Комітет регіонів, який має представляти регіони держав-членів ЄС. Угода також розширила функції Парламенту.
Згідно з Маастрихтським Договором, ЄС базується на трьох стовпах:
1. Повноваження першого стовпа дуже широкі, а саме:
- спільний внутрішній ринок, тобто вільний рух осіб, капіталу, товарів та послуг,
- митний союз,
- спільна торговельна політика,
- спільна сільськогосподарська політика та політика рибальства,
- спільна транспортна та енергетична політика,
- Європейський Соціальний Фонд,
- спільна політика з питань охорони навколишнього середовища,
- захист конкуренції,
- підтримка наукового та технологічного розвитку,
- охорона здоров'я та споживачів,
- цивільна оборона,
- туризм та спорт.
2. Другий стовп - це Спільна Зовнішня Політика та Політика Безпеки (СЗППБ). Їі завданням є зміцнення єдності та незалежності Європи, що повинно сприяти збереженню миру, безпеки, прогресу на цілому континенті та в світі. Цілі СЗППБ:
- охорона спільних цінностей, життєвих інтересів, незалежності та цілісності ЄС,
- зміцнення безпеки ЄС та його членів,
- збереження миру та зміцнення міжнародної безпеки,
- підтримка міжнародної співпраці,
- розвиток та зміцнення демократії, а також легітимних урядів та поваги до прав людини та основних свобод.
3. Третій стовп - співпраця у сфері юстиції та внутрішніх справ. Визначаючи обов'язки країн-членів у межах третього стовпа, творці Договору про ЄС не включили до діяльності ЄС питання, пов'язані з утриманням громадського спокою та охорону внутрішньої безпеки. У рамках третього стовпа, ЄС зобов'язується:
- забезпечити громадянам ЄС високий рівень охорони з питань свобод, безпеки та юстиції,
- запобігати расизму і ксенофобії, а також боротися з цими явищами,
- запобігати організованій злочинності та боротися з нею,
- боротися з тероризмом, торгівлею людьми, торгівлею наркотиками, торгівлею зброєю, корупцією та зловживаннями.
Маастрихтська угода створила нову структуру з трьома «опорами», які мають як політчинй, так і економічний характер. Це – Європейський Союз (ЄС).
2 жовтня 1997 року було підписано Амстердамський Договір, який набув чинності 1 травня 1999р оку та вніс зміни в угоду про Європейське Співтовариство та Європейський Союз.
26 лютого 2000 року було підписано Ніццький Договір, який набрав чинності 1 лютого 2003 року, спрямовувався на вирішення інституційних проблем ЄС, пов'язаних із розширенням (зміна кількості голосів, якими володіють держави в Раді ЄС тощо).
Хронологія розширення ЄС
|
2007 |
Шосте розширення ЄС (Болгарія, Румунія) |
|
2004 |
П'яте розширення ЄС (Чехія, Естонія, Кіпр, Латвія, Литва, Угорщина, Мальта, Польща, Словенія, Словаччина) |
|
2002 |
Завершений процес запровадження євро |
|
1999 |
Починає діяти економічний та монетарний союз |
|
1997 |
Підписана Амстердамська угода |
|
1995 |
Четверте розширення (Австрія, Швеція, Фінляндія) |
|
1992 |
Підписана Угода про Європейський Союз (Маастрихтська угода) |
|
1989 |
Падіння Берлінської стіни |
|
1986 |
Єдиний Європейський Акт |
|
1986 |
Третє розширення (Іспанія і Португалія) |
|
1981 |
Друге розширення (Греція) |
|
1973 |
Перше розширення Європейського Співтовариства (Великобританія, Данія та Ірландія) |
|
1957 |
Німеччиною, Францією, Італією та країнами Бенілюкс утворені Європейське Економічне Співтовариство та Євратом (Римська угода) |
|
1951 |
Утворене Європейське співтовариство вугілля і сталі (Паризька угода) |
|
1950 |
Декларація Шумана |
Головування в Європейському Союзі здійснюється по черзі протягом шести місяців кожною з держав-членів ЄС. Під час головування, держава-голова є "обличчям та голосом" Європейського Союзу, висловлюючи позицію від імені всіх країн-членів ЄС.
Функції країни, що головує в ЄС:
- керування роботою Ради Європейського Союзу
- підтримка стосунків з іншими інституціями ЄС
- представлення Європейського Союзу у міжнародних стосунках.
Порядок головування країн-членів у ЄС було затверджено на період з 2009-2010 роки:
|
Німеччина |
січень- червень |
2007 |
|
Португалія |
липень- грудень |
2007 |
|
Словенія |
січень- червень |
2008 |
|
Франція |
липень- грудень |
2008 |
|
Чеська Республіка |
січень- червень |
2009 |
|
Швеція |
липень- грудень |
2009 |
|
Іспанія |
січень- червень |
2010 |
|
Бельгія |
липень- грудень |
2010 |
Європейська Конституція
Проект Конституції Європейського Союзу, підготовлений спеціально для цього створеним Конвентом , упродовж року широко обговорювався публічно і на міжурядовій конференції, зазнав певних змін, і зрештою був ухвалений 18 червня 2004 року главами держав та урядів 25 країн ЄС . Урочисте підписання Конституційного договору відбулося 29 жовтня 2004 року в Римі ; він мав набути чинності після ратифікації в усіх країнах Європейського Союзу.
Конституційний договір покликаний спростити правовий доробок Європейського Союзу шляхом заміни всіх попередніх договорів єдиним, узагальнення законодавчої процедури, зменшення правових інструментів та уточнення повноважень Союзу. Серед головних нововведень Конституції – юридичний статус ЄС; запровадження посади президента Європейської Ради та міністра закордонних справ ЄС; включення до самого договору Хартії основних прав, яка, таким чином, стає обов’язковою до виконання; вдосконалення інституційної структури; подальше обмеження застосування права вето за ухвалювання рішень; залучення до ухвалювання рішень в ЄС національних парламентів тощо.
Станом на кінець 2005 року Конституційний договір ратифікували: Австрія , Греція , Іспанія ,Італія , Кіпр , Латвія , Литва , Люксембурґ , Мальта , Німеччина , Словаччина , Словенія ,Угорщина . Але внаслідок того, що референдуми про ратифікацію у Франції (травень 2005) іНідерландах (червень 2005 року) дали негативний результат. Тому у 2007 році було підписано Лісабонську угоду, яка після ратифікації у 2009 році фактично стала альтернативою Європейській конституції.
Інституції Європейського Союзу
Європейський Союз побудований за інституційною системою, яка є винятковою в світі. Верховенство права є фундаментальним принципом Європейського Союзу.
Існує три головні законотворчі інституції ЄС:
Європейський Парламент, який представляє громадян ЄС і безпосередньо ними вибирається; Рада Європейського Союзу, яка представляє країни-члени ЄС;Європейська Комісія, яка представляє інтереси Союзу в цілому
"Інституційний трикутник", що утворюється Комісією, Радою та Парламентом доповнюється ще двома інституціями – Судом Європейського Союзу та Судом Аудиторів, а також п’ятьма іншими європейськими органами. На додаток було засновано спеціалізован іагенції, які займаються, зокрема, технічними, науковими та питаннями управління. „Інституційний трикутник” виробляє політику та закони (директиви, законодавчі акти та рішення), чинні на всій території ЄС. Саме Комісія пропонує нові законопроекти ЄС, а Парламент і Рада затверджують їх. Європейський Суд слідкує за втіленням європейського законодавства, а Суд Аудиторів (чи Рахункова Палата) перевіряє фінансування діяльності Союзу.
П'ять інших органів ЄС, які доповнюють систему:
- Комітет з економічних і соціальних питань представляє громадянське суспільство і обидві сторони виробництва;
- Комітет регіонів представляє регіональні та місцеві органи влади;
- Європейський Центральний Банк відповідає за європейську монетарну політику;
- Європейський Інвестиційний Банк фінансує проекти ЄС;
- Європейський Омбудсмен захищає громадян і організації ЄС від порушень в адмініструванні.
Єдина валюта
У 1992 році було прийнято рішення створити в рамках ЄС Економічно-валютний союз (ЕВС) і запровадити єдину європейську валютну одиницю, управління якою мав здійснювати Європейський центральний банк. Єдина європейська валюта – євро – стала реальністю 1 січня 2002 року, коли банкноти та монети євро замінили національні валюти у 12 з 15 країн ЄС (Бельгії, Німеччині, Греції, Іспанії, Франції, Ірландії, Італії, Люксембурзі, Нідерландах, Австрії, Португалії та Фінляндії). З 1 січня 2007 року до євро зони приєдналась і Словенія.