Інформація про район

 Землі Яготинського району розкинулись на  крайньому сході Київської області, де сходяться межі чотирьох областей. Межує район на північному сході з прилуцьким районом Чернігівської області, на сході – з Пирятинським і Гребінківським Полтавської області, на південному сході – з Драбівським Черкаської області, на заході – з Переяслав-Хмельницьким та Баришівськими районами, на півночі – Згурівським районом Київської області. Територія компактна, дещо витягнута з півночі на південь вздовж річки Супій. Район розташований у 100 км від міста Києва на Лівобережжі Дніпра, по обидві сторони від залізниці та шосейної дороги Київ-Харків.
Населення району становить 36 тис. 256 чол. Яготинський район займає площу 793,25 тис. га.
Точної дати заснування м.Яготин – центру Яготинського району – ми не знаємо, тому орієнтуємось на першу згадку місцевості 1552 р.
Найдревніший період в історії Яготинщини сягає в далеке минуле - кам'яний палеоліт. Ще 10-12 тисяч років тому на території району проживали первісні люди-кроманьйонці (у районі діє музей археології "Добраничівська стоянка"). Є також відомості про перебування тут людини в епоху міді-бронзи та Київської Русі. Скажімо, найдревнішою згадкою про річку Супій, головну водну артерію району, є "Повчання Володимира Мономаха синам своїм", яке датується 1085 роком. Береги Супою поблизу Яготина були заселені ще до 1240 р. тобто нашестя монголо-татар. Проте перша письмова згадка про Яготин відноситься тільки до 1552 року, а перша інформація про власників Яготина - до початку XVII ст. У 1637 р. в універсалі Якова Острянина згадується Яготинський повіт. Це означає, що Яготин був на той час адміністративним центром. Місто також було центром козацької сотні (1723 р.), козаки якої брали активну участь у визвольній війні 1648-1654 рр.
Одним з перших поміщиків Яготина був Василь Ганський - внук Семена Палія, у якого в 1757 році купив землі Кирило Розумовський. У деяких джерелах є свідчення, що Яготин Розумовському подарувала імператриця Єлизавета.
Після скасування гетьманства К.Г. Розумовський переїхав до Яготина, де в 1765 р. спорудив греблю, за допомогою якої утворилося озеро Супій. В 1800 р. Розумовський спорудив у Яготині унікальну Троїцьку церкву, зруйновану в 1936 році. Нині церква включена до числа пам’яток історії і культури України.
Після смерті Гетьмана Яготин в числі інших земельних володінь дістався його сину Олексію Розумовському - відомому дипломату, міністру народної освіти Росії. Він заклав тут грандіозний парк, розташований вздовж берегів мальовничого озера Супій і займав площу 150 гектарів. В парку знаходився двоповерховий цегляний палац, який був створений в останній третині 18 ст. Будівництво палацу було розпочате при К.Г.Розумовському, а завершене за часів Олексія Розумовського. В плані палац мав вигляд подовженого прямокутника з виступами в бік озера Супій, у формі центральної напівротонди і релалітів в крилах. Палац повністю зруйновано у 19 ст. До вказаного часу зберігся лише лівий резоліт будівлі. Після ремонту в 1984 р. в ньому відкрито картинну галерею.
В 1820 р., О.К. Розумовський подарував Яготинський маєток дочці Варварі, яка вийшла заміж за князя М.Г. Рєпніна-Волконського. Завдяки князю Яготин відвідували О.В. Капніст В.П. Лукашевич, Є.Г. Гребінка, В. Штернберг, Т.Г. Шевченко, М.В. Гоголь, М.А. Маркевич та багато інших відомих людей.
Особливе значення має перебування в Яготині Т.Г. Шевченка. Вперше він приїхав сюди в 1843 р. для малювання двох копій з портрету М.Г. Рєпніна. Тут він намалював автопортрет, написав поему "Тризна", яку присвятив доньці М.Г.Рєпніна Варварі. Шевченко був у Яготині і в 1844, 1845 та 1859 роках. До Яготинської доби відносяться його "Археологические записи ...", малюнок сепією "Шевченко малює селянський двір" та повість "Близнецы".
А на території однієї з місцевих шкіл в 1972 році з ініціативи і стараннями О.С.Непорожнього, фундатора музейної справи на Яготинщині, було встановлено пам’ятник молодому Т.Шевченку (скульптор І.Гончар, архітектор Я.Ковбаса). Саме таким 29-річним бачив його Яготин в 1843 р. під час першого приїзду до міста.
Біля картинної галереї встановлена скульптура М.В.Гоголю (скульптор О.Ковальов).
На Яготинщині народились письменники І. Кирій, Д. Гордієнко, літературознавець С.Козуб.
На Яготинщині народилася і творила видатна Народна художниця України К.В. Білокур (1900-1961), ім'я якої відоме далеко за межами України. Нині в Богданівці, на батьківщині митця, діє Музей-садиба, а картини художниці експонуються у Яготинській картинній галереї.

Відважно воювали яготинці проти загарбників на фронтах і в партизанських загонах. Яготинщина славиться двома Двічі Героями Радянського Союзу: А.Г. Кравченком (с. Сулимівка), майором М.З. Бондаренком (с. Богданівка), Героями Радянського Союзу: В.І. Кравченком та І.В. Борщиком (с. Годунівка), А.І. Гиричем (м. Яготин), І.І. Бранцем (с. Райківщина), В.Ф. Кайдашем, Г.Є. Литвиненком, О.П. Матіковим. Прославили наш край і повні кавалери орденів Слави: Дубошій М.Н., Ходус В.І., Гелевера Є.Д., Козлов, підпільники з с. Фарбоване на чолі з директором школи М.І. Яценком, партизанка Феня Мотильова (вчителька), партизани загону "Перемога або смерть" на чолі з Осєчкіним С.Я.).

Пам'ятна стела  воїнам підрозділу
Лейтенанта Г. Я. Посітка
Фронтові дороги привели наших бійців до лігва фашистської Німеччини - до Берліна. І на Параді Перемоги 9 Травня 1945 р. в Москві, в шеренгах переможців крокували двічі Герой Радянського Союзу А. Г. Кравченко, Герой Радянського Союзу В. Ф. Кайдаш, воїни-земляки С. Д. Бусло, С. Г. Бат­рак, Д. П. Ясьмо, П. П. Толстий, К. П. Книш.
Нині у нашому районі - 4230 учасників війни. Серед них - 343 учасники бойових дій, 251 інвалід війни.
В 1943-1944 рр. на території Яготина відновили 9 колгоспів (а до 1950 р. їх стало вже 24), 1 рад­госп. Створювались тваринницькі ферми, МТС. Діти сіли за парти.
В 1960 р. створена Яготинська птахофабрика, яка давала району мільйонні прибу­тки. Науковий потенціал району з 1963 р. представляла Панфильська дослідна станція рільництва, осушен­ня, селекції й насінництва.
Центром музичної культури в місті і районі є Яготинська музична школа (1958 р.), перша реор­ганізація якої відбулась у 1981 р., після чого були відкриті нові відділи: музичний, хореографічний, образотворчий. Друга реорганізація школи від­булась у 1990 році. На базі колишнього філіалу школи "Цукрозавод" було створено самостійну му­зичну школу. Половина викладацького колективу стала працювати в цій школі. За роки свого існу­вання школа мистецтв часто нагороджувалась гра­мотами обласного управління культури та Мініс­терства культури за успіхи в навчально-виховному процесі.
Яготинська земля багата творчими людьми, які своїм життям і творчою працею примножу­ють духовний потенціал нашого міста і району. Серед них Є. С. Товстуха, лікар-фітотерапевт, академік Української міжнародної академії оригінальних ідей, дослідник праоснов народ­ної медицини.  І. Г. Бурдак - лісопромисловець, доктор еко­номічних наук, академік Української академії наук, голова відділення економіки і управлін­ня Академії, професор, лауреат премії УАН, відзначений Міжнародною нагородою - золо­тою медаллю Платона за видатні досягнення в прогресі суспільства, Українською Православ­ною Церквою - орденами Іллі Муромця, Агапіта Печерського.
На сторінках районної газети "Яготинські вісті" часто друкуються вірші й багатьох інших майстрів слова, зокрема, члена Спілки письмен­ників України Івана Стрічана, Любові Галалюк, Світлани Залізняк, члена Спілки полтавських літераторів - Антоніни Заїки, Клавдїі Грушки, Лесі Пархоменко.
Славу й гордість Яготинського краю скла­дають імена знаних за межами району майстрів аматорського живопису: це - Л. І. Кулаков, С. В. Сазанська, Г. Ф. Яворський, Г. Л. Мундт і О. Г. Мундт, Л. Д. Прінько і В. М. Прінько, С. М. Горб, І. А. Кулик, В. М. Мусієнко, І. О. Тимченко, Є. С. Товстуха, В. Я. Лісков. Яготинці пам'ятають і свято шанують пам'ять художників-аматорів І. О. Гопкала, М. П. Малинки, які за життя створили сотні картин, що нині прикрашають зали кожного музейного закладу Яготинщини.
Добре відомі в Яготині майстрині Л. В. Кучеря­ва, Н. Г. Коркач, Г. В. Шевченко, Л. В. Монастир­ська, Л. М. Думан, Л. М. Козлова, Н. М. Грідасова і багато інших майстрів декоративно-ужиткового мистецтва.
Яскравою зіркою на спортивному небосхилі сві­тового футболу є наш земляк Андрій Шевченко, якому було присвоєно звання "Почесний грома­дянин району". Форварда збірної України знають і люблять в усьому світі за працелюбність і насти­рливість у досягненні мети. А мобілізуючий і сти­мулюючий вплив цієї постаті позначився на фор­муванні нинішніх футболістів краю.
Промисловість в районі в основному харчова: цукровий завод, маслозавод, хлібозавод, завод продовольчих товарів, логістичний центр кондитерської корпорації “Рошен”, консервний завод ДП “Стара Фортеця”. На Яготинщині діє поліклініка, центральна  районна лікарня, 3 дільничні лікарні. В районі 21 загальноосвітній навчальний заклад, медичне та професійно-технічне училища, Яготинське відділення МАУП, районний Будинок культури, Яготинський державний історичний музей, центральна бібліотечна система.

СИМВОЛІКА ЯГОТИНСЬКОГО РАЙОНУ

ГЕРБ

Великий герб Яготинського району: у золотому, всіяному дев’ятнадцятьма восьмикутними зірками полі, пурпуровий (малиновий) щиток із срібним лицарським хрестом. У клейноді – герб війська Запорозького - “козак із самопалом” (у червоному кунтуші із закоченими рукавами, синьому жупані, шапці з червоним верхом та сірою опушкою, золотим поясом та підбивкою кунтуша). Щит, оточений вінком із дубових гілок із зеленим листям та золотими жолудями, що перевиті знизу жовто-блакитною стрічкою.
Допускається використання герба без вінка, клейноду (малий герб району) чи з додаванням замість жовто-блакитної стрічки білої стрічки з написом червоними літерами “ЯГОТИНСЬКИЙ РАЙОН”.
Символіка герба:
- білий лицарський хрест на малиновому тлі – давній символ запорозького козацтва, захисників українського народу, його культури та віри від ворогів;
- золоте поле щита – символ золотого пшеничного лану, почесної хліборобської праці жителів району;
- дев’ятнадцять восьмикутних зірок – символ надії, чистоти помислів, кількість зірок відповідає кількості територіальних громад, розташованих на території району;
- герб війська запорозького “козак із самопалом” – згадка про засновників більшості населених пунктів району – запорозьких козаків;
- вінок із дубових гілочок – символ хоробрості, мужності, безстрашності, шляхетності мешканців краю;
- жовто-блакитна стрічка – символ належності району до України.
При виконанні герба застосовані геральдичні кольори й барви металу:
- пурпуровий (малиновий) символізує помірність, щедрість, шляхетність;
- червоний символізує хоробрість, мужність, безстрашність;
- синій символ краси, м’якості, величі;
- зелений символ надії, достатку, волі, радості;
- золото - символ багатства, справедливості, великодушності;
- срібло - символ чистоти, добра, незалежності.

ПРАПОР

 

ГІМН